Що дитина може і має право вирішувати (спільно з іншими)?

По-перше: загалом добре, що сьогодні ми набагато більше замислюємося над тим, як залучити дітей до прийняття рішень, а не просто вирішуємо й робимо все, не зважаючи на їхню думку.

Тепер, звісно, настає «але».

При цьому ми завжди маємо замислюватися: скільки років моїй дитині і які рішення вона вже може приймати, враховуючи її рівень зрілості, щоб це не було для неї надто складним? 

Приклад: трирічна дитина не може вирішити, куди їй краще піти «у вихідні» — у критий басейн чи в розважальний парк «Тобіду». Адже вона не може зазирнути достатньо далеко в майбутнє, щоб оцінити, що означає «у вихідні». Ані уявити собі, у чому саме полягають відмінності між цими двома заходами. Дитина потрапляє в емоційний стрес, бо має вирішити те, що, з огляду на її рівень зрілості, вона ще не здатна вирішити.

До того ж: якщо я ставлю свою дитину перед вибором, у якому, зрештою, нічого вирішувати не доводиться, то це теж не надто розумно. Якщо залишитися при прикладі «Dadfluencers»: підгузник все одно доведеться (незабаром) змінити, перш ніж шкіра дитини в області підгузника почне подразнюватися.

Висновок: ми завжди повинні враховувати дві речі, коли хочемо залучати дітей до прийняття рішень. По-перше: чи дійсно дитина, з огляду на свій рівень зрілості, вже здатна (спільно) ухвалити це рішення? І по-друге: чи справді дитина має свободу вибору, чи ми лише пропонуємо їй псевдовибір, хоча в кінцевому підсумку вибору взагалі немає?